Розарій в Бадені-Бадені

Одним з наймальовничіших місць в курортному містечку Баден (Австрія) є парк Доблхоф. Він розкинувся на площі понад 8 гектарів і популярний у жителів та гостей міста, в першу чергу, завдяки унікальному розарію, що є найбільшим в Австрії збором троянд. Побудований в кінці 1960-х років за проектом архітектора Віктора Мьодльхаммера, розарій налічує сьогодні не менше 30 000 кущів троянд, а вся колекція сягає близько 600 сортів і видів. Навесні і восени, в період масового цвітіння, парк наповнюється численними шанувальниками «цариці квітів». У цей час, за традицією, що склалася за багато років, в парку проходять музичні свята, різні фестивалі і пишні бали. У ароматному повітрі, на фоні яскравої квітучої пишноти звучать твори Моцарта і Бетховена, експонуються живописні та скульптурні роботи, проводяться цікаві виставки та конкурси. З професійної точки зору цей розарій унікальний найповнішою на сьогоднішній день колекцією троянд, виведених знаменитим майстром-садівником Рудольфом Гешвіндом в кінці XIX-початку XX століть. У парку в 1983 році встановлено пам'ятник цій чудовій людині.
Баден – невелике курортне містечко на сході Австрії, відомий своїми численними термальними джерелами. Він знаходиться приблизно в годині їзди від Відня і славний багатою історією. Перші письмові згадки про будови в цій місцевості відносяться до 1233 р., але лише з 1450 р. тут утворилося невелике село Вайкерсдорф. У середині XVIII століття нащадками княжого роду Доблхоф на території села зводиться замок Вайльбург, що став згодом фамільним маєтком сімейства Доблхоф аж до другої світової війни.

Навколо замку був розбитий чудовий парк в стилі бароко, з струмками, млином і озером. У 1830 році він представляв собою романтичний парк в англійському пейзажному стилі з окремими елементами регулярного планування. На озері (існуючому і сьогодні) перебувала човнова станція, навколо замку щорічно висаджувалось безліч квітів. У літній час по всьому парку розставлялися екзотичні рослини у вазах і об'ємних діжках, а на зиму їх заносили в оранжерею. Центральними осями в парку служили каштанові алеї, частина яких збереглася.

Найбільшого розквіту маєток і парк, що належав йому, отримали за часів Антона фон Доблхоф-Дайера (1800-1872 рр.). Незважаючи на відкритість частини території парку для вільного публічного відвідування, Доблхоф не користувався в ті часи популярністю у приїжджаючих курортників. Загальноміські сади Бадена, які висвітлювалися електрикою і пропонували відвідувачам різноманітні розваги, були для гостей міста більш привабливі.

У XX столітті профіль парку змінився кардинально. У 1920 році частина його була перетворена у загальноміській «Парк відпочинку», і значна територія віддана під пристрій ярмарки, що отримала назву «Баденсія». У парку з'явився ресторан, відкрилися розважальні атракціони. У 1923 році муніципальними властями був встановлений пам'ятник воїнам, полеглим у Першій світовій війні. У 1942 році місто викупило у спадкоємців сімейства Доблхоф решту території маєтку разом з партерною частиною парку. Замок став готелем. За колишніми господарями залишилося лише кілька кімнат, а в 1945-1955 рр. (в період радянської окупації) останньому господареві замку і зовсім довелося жити по сусідству з власним маєтком – в непримітному маленькому будиночку в Замковому провулку.

За роки радянської присутності парк, який сильно постраждав під час війни, зовсім прийшов в запустіння. Здичавілі дерева і чагарники, недоглянуті алеї перетворили парк на подобу лісу в центрі міста. У 1961 році член Міжнародного Товариства Троянд, бельгієць Ян Коммс приїжджає до Відня і, побувавши в Бадені, вмовляє тодішнього нового директора парку Доблхоф Вальтера Вріцмана створити розарій. Однак у той час ця ідея не знайшла свого продовження. Та й мова йшла більше про парк іншого замку.
У 1966 році, коли муніципальна влада Бадена, взявши до уваги нову хвилю інтересу до туризму в Європі, виробили стратегію розвитку міста як туристичного об'єкта, до ідеї термінового відновлення парку Доблхоф знову повернулися. Але й тоді ще мова про розарій зовсім не заходила. Директор Вальтер Вріцман і фахівець в області паркобудівництва та садівництва Франц Вебер починають вести переговори з власниками австрійських розплідників про постачання рослин в парк Доблхоф в рамках перебудови парку. Потім вони обидва їдуть до Голландії для ознайомлення з тамтешніми садами і парками, і тільки тоді обидва приходять до думки про організацію розарію.

Перед архітекторами та ініціаторами створення саду троянд вибору-то і не було. Парк Доблхоф – єдиний парк в місті, розташований на рівній площі. Загальноміський парк мав терасовану структуру через крутий схил, і створення клумб з трояндами, а тим більше розподіл троянд за сортами і групами було в ньому практично нездійсненно. Та й прогулянки ревматичних хворих (а саме з цими хворобами приїжджали в основному пацієнти в Баден на лікування) по крутих схилах не полегшує їхні страждання. І, коли йшлося про створення розарію з метою привабливості Бадена не тільки як кліматологічного курорту, а й центру туризму, то необхідно було йти назустріч інтересам гостей міста.

Отже, вирішено було будувати розарій в парку Доблхоф. Концепція саду полягала в наступному. По-перше, будь-який розарій повинен мати своє «обличчя», тобто чимось відрізнятися від існуючих вже садів в Європі. Тому в основу поклали ідею створення, поряд з демонстраційним садом, дослідної ділянки, де проходитимуть акліматизацію нові сорти троянд, створені розводниками троянд різних країн. До цього додалася ідея проведення щорічного конкурсу на кращу троянду серед представлених новинок європейської селекції. Нарешті, оскільки відомий у всьому світі розводник троянд Рудольф Гешвінд жив у свій час не тільки в Словаччині, Чехії, але і в Австрії, було запропоновано зібрати музей троянд Гешвінда з тих збережених сортів, які ще можна було знайти.
По-друге, необхідно було врахувати, що парк Доблхоф знаходиться на висоті 234 м над рівнем моря (Адріатичного), і клімат у цій місцевості характерний переважанням сухої холодної зими і жаркого літа, де середньорічна температура становить 9,7 градусів, а рівень річних опадів нижче середньоєвропейської норми. «Музей троянд Гешвінда», що передбачався, якнайкраще відповідав місцю майбутнього розарію, так як цей майстер-садівник все своє життя займався виведенням холодостійких і посухостійких сортів троянд, здатних пережити холодні зими в умовах близькості до Альпійських гір. При аналізі складу грунту виявилося, що для вирощування троянд ця земля не дуже-то і придатна: у грунті було виявлено високий вміст вапна, а також занадто тонкий шар родючої землі вимагав додаткових витрат на будівництво. У процесі підготовки розарію творцям довелося чимало потрудитися, щоб усунути всі ці несприятливі фактори.

По-третє, необхідно було відновити спадкоємний зв'язок часів у плані традиції вирощування троянд в Австрії. Тут мова йшла про історичне минуле австрійського трояндоводства і включення його досягнень в сучасний процес. Для цього треба було ретельне вивчення архівних документів і допомога німецьких, французьких і навіть італійських фахівців в галузі селекції та вирощування троянд. У ході досліджень, наприклад, з'ясувалося, що ще в 1856 році в замку Вайльбург, який був тоді літньою резиденцією ерцгерцога Альбрехта, знаходився найбільший в Німеччині розарій, що нараховує 1800 видів і сортів троянд. Збережений каталог 1834 перераховує 1100 найменувань троянд у маєтку Доблхоф. У муніципальному музеї Бадена експонується гербарій з 1800 видів рослин, зібраних Антоном Францем Роллетом в розарії замку Вайльбург. Серед інших троянд в гербарії можна знайти такі сорти як 'Prince Camille de Rohan', 'Gloire de Dijon', 'Madame Testout', 'Souvenir de la Malmaison', 'La France', 'Ulrich Brunner', а також сорт 'Gruss an Teplitz' – 'Привіт з Тепліца', що належить селекції Рудольфу Гешвінду.

По-четверте, паралельно з організацією розарію вимагалося відновлення, а в деяких частинах і докорінна реконструкція історичного парку з тим розрахунком, щоб розарій природним чином «вписався» в загальну картину, не порушивши естетичної та історичної цінності Доблхофа.
У 1966 році, коли муніципальна влада Бадена, взявши до уваги нову хвилю інтересу до туризму в Європі, здійснила стратегію розвитку міста як туристичного об'єкта, і до ідеї термінового відновлення парку Доблхоф знову повернулися. Але й тоді ще мова про розарій зайшла не відразу. Директор Вальтер Вріцман і фахівець в області паркобудівництва та садівництва Франц Вебер починають вести переговори з власниками австрійських розплідників про постачання рослин в парк Доблхоф в рамках його перебудови. Потім вони їдуть в Голландію для ознайомлення з тамтешніми садами і парками, і тільки після цього повертаються до думки про устрій розарію.

Перед архітекторами та ініціаторами створення саду троянд вибору-то і не було. Парк Доблхоф був єдиним, розташованим на рівній ділянці. Загальноміський парк розташовувався на крутому схилі, мав терасовану структуру, що ускладнювало планування, а тим більше розподіл троянд по сортам і групам.

Отже, вирішено було будувати розарій в парку Доблхоф. Концепція саду полягала в наступному. По-перше, будь-який розарій повинен мати своє «обличчя», тобто чимось відрізнятися від існуючих вже в Європі. Тому в основу поклали ідею створення, поряд з демонстраційним садом, дослідної ділянки, де проходитимуть акліматизацію нові сорти троянд, створені селекціонерами різних країн. До цього додалася ідея проведення щорічного конкурсу на кращу троянду серед представлених новинок європейської селекції. Нарешті, оскільки відомий у всьому світі фахівець с розведення троянд Рудольф Гешвінд жив у свій час не тільки в Словаччині, Чехії, а й в Австрії, було запропоновано зібрати музей троянд Гешвінд з тих сортів, що збереглися, які ще можна було знайти.
По-друге, необхідно було враховувати, що парк Доблхоф знаходиться на висоті 234 м над рівнем моря (Адріатичного), і клімат у цій місцевості характерний переважанням сухої холодної зими і жаркого літа, де середньорічна температура становить 9,7 °С, а рівень річних опадів нижче середньоєвропейської норми. Передбачений «музей троянд Гешвінд» якнайкраще відповідав місцю майбутнього розарію, так як цей селекціонер все своє життя займався виведенням холодостійких і посухостійких сортів троянд, здатних пережити холодні зими в умовах близькості Альпійських гір. При аналізі складу грунту виявилося, що він не є оптимальним для вирощування троянд: у грунті було виявлено високий вміст вапна, а також занадто тонкий шар гумусу, що вимагало додаткових витрат на будівництво. У процесі підготовки розарію творцям довелося чимало потрудитися, щоб усунути всі ці несприятливі фактори.

По-третє, необхідно було відновити спадкоємний зв'язок часів у плані традиції вирощування троянд в Австрії. Тут мова йшла про історичне минуле австрійського трояндоведення і включенням його досягнень в сучасний процес. Для цього потрібно було ретельне вивчення архівних документів і допомога німецьких, французьких і навіть італійських фахівців в галузі селекції та вирощування троянд. У ході досліджень, наприклад, з'ясувалося, що ще в 1856 році в замку Вайльбург, який був тоді літньою резиденцією ерцгерцога Альбрехта, знаходився найбільший у Німеччині розарій, що нараховує 1800 видів і сортів троянд. Зберігся каталог 1834 року, в якому перераховується 1100 найменувань троянд у маєтку Доблхоф. У муніципальному музеї Бадена експонується гербарій з 1800 видів рослин, зібраних Антоном Францем Роллетом в розарії замку Вайльбург. Серед інших троянд в гербарії можна знайти такі сорти як Prince Camille de Rohan, Gloire de Dijon, Madame Testout, Souvenir de la Malmaison, La France, Ulrich Brunner, а також сорт Gruss an Teplitz, що належить селекції Рудольфа Гешвінда, – «Привіт з Теплиця».

По-четверте, паралельно з пристроєм розарію потребувалося відновлення, а в деяких частинах і докорінна реконструкція історичного парку з тим розрахунком, щоб розарій природним чином «вписався» в загальну картину, не порушивши естетичної та історичної цінності Доблхофа.
Проект розробки розарію був доручений австрійському архітектору Віктору Мьодльхаммеру. Для устрою саду була обрана ділянка між озером і парадним під'їздом до замку Вайльбург. В цей же час всім власникам найбільш великих розплідників були розіслані повідомлення про будівництво передбачуваного розарію з проханням надати допомогу в постачанні садового матеріалу. На ці повідомлення відгукнулися не тільки господарі садових закладів, а й численні приватні особи, просто любителі троянд, а також зарубіжні партнери. Зокрема, великі партії саджанців були безкоштовно надані чеським розплідником троянд в Пругоніці поблизу Праги, знаменитим найстарішим розарієм «Європа» в Зангерхаузені (Німеччина), а колекцію з 20 сортів троянд селекції Гешвінд подарував Бадену Джанфранко Фінеччі, власник одного з найбільших приватних музеїв старовинних троянд в Італії.

На заклик муніципалітету Бадена відгукнулися тисячі добровільних помічників. Багато з них безкоштовно зголосилися попрацювати на земляних роботах в саду, деякі допомагали саджанцями зі своїх особистих садів, а знайшлися й такі, що виділили чимало коштів на устрій розарію. За два роки будівництва саду тільки від приватних осіб в розарій надійшло понад 20 тисяч саджанців троянд в цілому близько 200 сортів і видів. У сумі це становило близько 5 мільйонів австрійських шилінгів. Величезну допомогу в благоустрої парку надала адміністрація замкового комплексу Шенбрунн у Відні, передавши сотні дорослих рослин пірамідальної і кулястої форми для надання парку старовинного «барокового» вигляду.

Два роки з 1967 р. по 1969 р. йшло будівництво. Були завезені і замінені сотні тонн землі, встановлені 200 лавок, укладені 10000 штук садової плитки, укріплені і розширені 8000 м2 доріг, сплановано і споруджено 175 куртин та декораційних ділянок, де по мірі надходження висаджувалися все нові і нові саджанці. У парку проведена реставрація садових павільйонів і альтанок, відновлена оранжерея.
12 липня 1969 року відбулося урочисте відкриття розарію в Бадені. На церемонію прибули федеральний міністр Шлайнцер, прем'єр-міністр Австрії Маурер і президент Шварцрок. Злива, що раптово почалася, змусила перенести святкові заходи в парадний зал старого готелю Гутенбрунн. У низці запланованих урочистостей було проведено «хрещення» нової троянди селекції німецької фірми Тантау, яку автори назвали на честь відкриття розарію «Місто Баден» – Kurstadt Baden. Увечері на відкритому майданчику перед павільйоном оранжереї відбувся концерт духового оркестру місцевої поліції. У перші два дні відкриття розарію, в якому було висаджено 50 000 трояндових кущів, сад відвідали більше 10 000 чоловік.

Безумовно, «родзинкою» рожевого саду в Бадені є найповніша на сьогоднішній день колекція троянд Рудольфа Гешвінда. Він народився в 1829 році в Гредлі, маленькому селі Австро-Угорської імперії недалеко від Праги. Навчався два роки в Технічному університеті Праги, потім у горнолісній академії в місті Баньска Штявница. Отримав диплом лісничого, і на цій посаді він пропрацював до відходу на пенсію в 77 років.

Спочатку він вступив на службу до Департаменту лісового господарства в Шемніці, а потім, переїжджаючи з місця на місце, він працював в різних місцях Австро-Угорщини (нині на території сучасних держав Польщі, Австрії, Угорщини, Чехії, Словаччини, України та Італії). Одним з перших місць його роботи в Австрії була область біля міста Боцена в Південному Тіролі. Тут він активно займався розведенням чайних сортів троянд, які називав «королевами троянд». Саме там, як запевняють австрійські дослідники, у нього виникла ідея експериментів зі схрещування різних сортів троянд з метою виведення морозостійких сортів, які при цьому володіли б елегантністю чайних троянд.

Після численних переїздів він влаштувався в 1872 році в маленькому словацькому сільці Крупина. За своє життя Гешвінд написав і видав 4 книги і кілька статей по темі селекції троянд, у тому числі монографію «Гібридизація і виховання сіянців троянд» в 1864 році, де він викладає свої ранні ідеї з селекції.

Міжнародне визнання прийшло до Гешвінда в 1886 році після його участі в Паризькій Всесвітній виставці, де він представив колекцію «вічнозелених угорських» троянд власної селекції. Останні 4 роки життя після виходу на пенсію Гешвінд займався виключно трояндами. Помер талановитий трояндоводник в 1910 році в Крупині, де й похований на місцевому кладовищі.
Скільки вивів Гешвінд нових сортів троянд, точно невідомо. Припускають, що їх чисельність коливалася між 130 і 140. Після його смерті більшість троянд були загублені, розплідник проданий, а книги забуті. Будучи людиною бідною і постійно маючи потребу в грошах, Гешвінд часто продавав свої новинки іншим селекціонерам, зокрема німецьким трояндоводникам Петеру Ламберту з Тріра і Шмідту з Ерфурту. Таким чином, деякі сорти Гешвінда потрапляли в торгівлю під іменами інших селекціонерів. Сьогодні в баденському розарії зібрано 45 сортів селекції Рудольфа Гешвінда. У парку в 1983 році встановлено пам'ятник цій чудовій людині.

Ще одна чудова особливість розарію в Бадені – це наявність міжнародного досвідченого розарію. Екзаменаційна комісія, зібрана з фахівців, кілька разів на рік збирається для оцінки стану висаджених для перевірки нових сортів троянд. З усього світу селекціонери посилають в Баден свої троянди, щоб оцінити їх пристосовність в цій кліматичній зоні. Ці новинки селекції, як визначено за умовами випробування, ще не мають назв і фіксуються лише кодовим номером. Спеціальна комісія протягом двох років оцінює прислані екземпляри по ряду параметрів: стійкість до хвороб, колір, аромат, форма бутонів, форма квітів, загальний вигляд куща і т. д. Якщо випробуваний сорт набирає 80 балів зі 100 можливих, то він отримує кваліфікаційний атестат з позначкою «Австрійська перевірка троянд».

Цей документ вказує на те, що сорт пройшов усі випробування, добре показав себе в кліматичній області Бадена і рекомендований для продажу в регіонах з відповідним кліматом. Самі садівники порівнюють ці результати з результатами в 11 інших німецьких дослідних розаріях, і після цього отримують право на уніфікований сертифікат якості для свого нового сорту.

В останні роки в розарії Бадена були випробувані нові сорти наступних садових підприємств і приватних осіб:

• Коллікут, Канада
• Г. де Рейтер, Нідерланди
• Губер, Швейцарія
• Інтеррлант, Нідерланди
• Кордес, Німеччина
• Луї Ленс, Бельгія
• МакГреді, Нова Зеландія
• Поульсен, Данія
• Танталу, Німеччина
• Вербеєк, Нідерланди

В цілому за період з 1969 по 1999 рік у Бадені були випробувані 934 нових сорти троянд, але лише 102 з них отримали відповідний документ

З 1986 року по теперішній час керує розарієм директор Герхард Вебер. Головним садівником є з 1979 року Герберт Нагль, а організаційний комітет, створений для вирішення спільних питань зв'язку з громадськістю, складається з 20 осіб.