В даний час теорія вчення про антропогенезацію ландшафтів як сувора система узагальнених знань, уявлень, законів та закономірностей організації, розвитку та еволюції природно-антропогенних ландшафтів знаходиться ще в стадії становлення. Є ряд близьких еволюційно-феноменологічних концептуальних моделей цього процесу.


Концептуально-методологічні установки, що визначають сукупність принципів та методичних підходів до дослідження антропогенезу ландшафтної оболонки, базуються в даний час переважно на сучасних геоекосистемних та еволюційно-синергетичних трактуваннях уявлень та парадигм. Їх зміст включає в себе органічне поєднання принципів сучасного універсального еволюціонізму та самоорганізації при аналізі процесів та явищ антропогенезу ГО.

При цьому одним із загальних важливих принципів прискорення прогресивного еволюційного розвитку природних, соціальних та технічних систем є виділення все нових надсистемних рівнів їх організації. Такі надсистеми формуються з різних елементів самої системи, а часом і елементів зовнішнього середовища. Наприклад, атоми – молекули – речовини – організм – угруповання – екосистеми – геоекосистеми або ландшафти – ТПХС. Нові надсистеми відрізняються від колишніх провідними чинниками, напрямами та підвищеними швидкостями еволюційного розвитку.

В останні десятиліття формуються все більш чіткі уявлення про виділення в географічній оболонці поряд з природними геоекосистемами особливої нової форми організації її речовини та енергії. А саме в ній крім компонентного та ландшафтно-геосистемного рівнів і типів організації ГО реальністю стають територіальні природно-господарські системи або ландшафти. Вони можуть бути представлені як особливе природно- соціогосподарське явище чи нова форма та рівень організації речовини та енергії в ГО.

Територіальні природно-господарські геоекосистеми – це історично сформовані і спеціально створені територіально стійкі сукупності взаємопов'язаних модифікованих природних та господарських комплексів, що характеризуються просторово-часовою організованістю і здатністю функціонувати в навколишньому середовищі як єдине ціле, яке виконує певні господарські та геоекологічні функції.

Ландшафтна оболонка в даний час видається вченим як глобальна геоекосистема «природа – суспільство». Вона складається з двох взаємодіючих та взаємодоповнюючих підсистем, які формують новий рівень, порядок і тип організаційних структур ландшафтної оболонки. Природна підсистема створює, підтримує та регенерує природний потенціал ТПХС, а соціоекономічна підсистема визначає та підтримує специфіку її етнокультурно-господарського каркасу. Ці обидві складові ТПХС необхідні людству. Однак зі зростанням виробництва та чисельності населення все більшу частину регенеруючих функцій людина як провідний на даному рівні фактор змушена буде брати на себе.

Враховуючи те, що саме природні особливості територій є найважливішою передумовою для зародження та розвитку усього розмаїття земних етносів, Л.Н.Гумільов ландшафтну оболонку розглядав як етносферу. Ю. Г. Саушкін використовував у своїх роботах термін «антропосфера». У неї він включав, як і В. В. Докучаєв, сучасні ландшафти та господарство з їх етнокультурними особливостями. Підкреслюючи важливу роль промислового виробництва і техніки в розвитку ландшафтної оболонки в XX ст., А.Е.Ферсман називав її техносферою.

У ГО все активніше взаємодіють: природа у вигляді ландшафтних геоекосистем і людство з його технікою та господарством (соціогосподарські системи). У результаті її все з більшою підставою можна називати глобальною природно-господарською системою Землі.

Базові концепції організації та еволюції природно-антропогенних ландшафтів. Теоретичні основи несформованого вчення про природно-антропогенні ландшафти та практичні підходи до досліджень ПАЛ базуються на наступних концептуально-методологічних уявленнях та постулатах.

Перша концептуально-методологічна установка виходить з того, що ландшафтна оболонка та складові її ландшафти, визначаючи природний каркас територій, є середовищем існування людини. Людство ж з його продуктивними силами створює соціогосподарський каркас або соціально-економічне середовище ландшафтів. В обох випадках взаємодіють об'єкт та його середовище. Отже, вивчення природно-антропогенних ландшафтів базується, насамперед, на геоекосистемній концепції, що включає в себе еко та геосистемні уявлення, концепції та підходи. При цьому людина суспільна з її господарською діяльністю розглядається як рівноправний компонент і фактор ландшафтоутворення.

Друга концептуальна установка досліджень ПАЛ базується на загальнонауковій синергетичній моделі еволюції ГО за шляхом ускладнення її організації, в тому числі шляхом виділення все нових організаційних рівнів природи та її похідних. У географії, зокрема в ландшафтоведенні, вже розроблена багаторівнева просторово-часова класифікаційна схема ієрархічної організації ландшафтів. Це дозволяє в кожному конкретному випадку взаємодії людини з навколишнім природним середовищем виділяти для аналізу та оптимізації адекватний рівень або ранг ландшафтних геоекосистем. Таке його трактування доповнює колишні класичні визначення ландшафту і дозволяє одержати більш об'ємне уявлення про сучасні його стани.

Третя концептуальна установка, або модель дослідження ПАЛ, пов'язана з уявленнями про те, що в процесі еволюції в ГО виділяється нова форма і рівень організації речовини та енергії – територіальні природно-господарські системи різних типів та масштабів.

Четвертою концептуально-методологічною установкою в дослідженнях антропогенезаціі ландшафтної оболонки і формування ПАЛ є уявлення В.І.Вернадського та інших вчених про закономірну еволюцію біосфери в ноосферу.

П'ята концептуально-методологічна установка досліджень грунтується на уявленнях про необхідність та неминучість коеволюції природи та суспільства в процесі ноосферизації ГО при провідній ролі людського розуму. Ще в XIX ст. К.Маркс писав, що «цивілізація, що стихійно розвивається, залишає за собою пустелю». Як вважав акад. Н.Н.Моісеєв, сама по собі ноосфера виникнути не може, її потрібно створювати, змінюючи своє мислення, споживчу ідеологію, буття, тобто ноосферу необхідно конструювати, в тому числі на науковій геоекологічній основі.

Шостою концептуально-методологічною установкою досліджень формування та розвитку ПАЛ є необхідність конструювання та геоекологічної оптимізації ТПХС, в тому числі з використанням адаптивного ландшафтного планування їх розміщення та проектування їх організаційної структури.

Інші концептуально-методологічні підходи до досліджень та оптимізації ПАЛ пов'язані з уявленнями про антропогенні фактори, визначеннями понять та класифікаціями ПАЛ.

Зміна уявлень про роль антропогенного чинника у формуванні ландшафтів. На початковому етапі вивчення взаємодії людини та природи багато дослідників сприймали людину як зовнішній, випадковий, тимчасовий фактор, що негативно впливає або руйнує природні ландшафти. Дійсно, при господарській діяльності часто знищується стабілізуючий ландшафти рослинний покрив, а природні ерозійні та інші процеси, що повільно течуть, прискорюючись, можуть набувати катастрофічного, деструктивного характеру. При цьому антропогенні зміни у ландшафтах сприймалися як нестійкі, короткочасні, що не надають ландшафтам стійкої специфіки. Людина начебто не була чинником ландшафтоутворення, а наслідки її діяльності часто розглядалися як тимчасові порушення природної гармонії ландшафту випадковим зовнішнім фактором. Проте в другій половині XX ст. велика частина наукового співтовариства прийшла до розуміння того, що стійка господарська діяльність щодо впливу на ландшафт нічим не відрізняється від взаємодії в ландшафті інших компонентів. Причому результати господарської взаємодії з ландшафтами можуть бути досить стійкими і не тільки руйнівними, але й сприятливо творчими. У підсумку стійко змінюються властивості природних компонентів і формуються своєрідні ТПХС (іригаційні, кар'єрно-відвальні, лісопольолугові з окультуреними більш родючими дерново-підзолистими грунтами, протиерозійні геокомплекси, лугові та лісостепові ландшафти аласів в центральній Якутії).

Правда, при формуванні ТПХС виникають і різні маргінальні (побічні) ландшафти. Це своєрідні екотонні геоекосистеми периферійних зон побічного впливу господарської діяльності на прилеглі території (сфери впливу димових викидів, рудеральні комплекси звалищ та відходосховищ, еродовані схили та присхилові ділянки, засолені й занедбані землі, розбиті піски сільгоспугідь). Хижацька або недбала експлуатація природних ресурсів, як правило, веде до зниження ефективності та деградації природних, а часом і господарських структур ТПХС. За час активної господарської діяльності людства подібних маргінальних ландшафтів накопичилося безліч. Звертає на себе увагу яскравість проявлення в них негативних наслідків та ускладненість їх подальшого господарського використання.

В даний час чисто природних, незайманих ландшафтів майже не збереглося. Про це писав К.Маркс вже більше 100 років тому. Вони залишилися лише у важкодоступних, ненаселених районах Заполяр'я та нівально-гляціальних зонах високогір'я, в окремих заповідниках. Однак через забруднення атмосферних та водних потоків антропогенні дії вже захопили практично всю ландшафтну оболонку. У освоєних же районах панують ландшафти, направлено чи побічно, ненавмисно змінені господарською діяльністю.

Написати коментар (0)

Популярні статті цієї рубрики:


Рекомендуємо компанії цього напряму:

БЛОК ВІЛЬНИЙ
Щоб Ваша компанія була тут розміщена, замовте пакет послуг "Бізнес"

Замовити!
База компаній