Чому ми жити не можемо без природи

«Людина примушує живі творіння до порядку, підпорядкування і згоди. Вона покращує і прикрашає природу: обробляє, удосконалює її, робить її вишуканіше».


Може скластися враження, що тема «природи» недоречна в журналі про урбаністику. Однак саме поняття «природи», «природного» виникає лише як результат протиставлення продуктів людської діяльності явищам, цією діяльністю не зворушеним. Так ось: уявлення про те, що було зворушено, а що ні, тобто що є частиною культури, а що «природно», завжди було рухомо. Символом того, що в цій суперечці чільне місце з часом стала займати культура, стали сади, мрія про які супроводжувала людину з моменту усвідомлення нею своєї відчуженості від навколишнього світу.

На рубежі XIX-XX століть виникла ідея про те, що природа – це щось автономне, що вона має цінність і підлягає охороні. Зараз розмова про природу апріорі передбачає цінність природи як такої, а розмова про місто – що в ньому «природи» має бути якомога більше. Таким чином, коли звучить слово «озеленення», ми киваємо і думаємо про місто-сад, де вільно дихається, тихо і зелено. Зараз видається дивним сам факт, що колись це було неочевидно. Однак будь-яка уявна очевидність таїть в собі потенційну оману. Давайте спробуємо розібратися, звідки взагалі береться ідея міського парку і в який бік вона рухається зараз.
 
Сучасні міські парки знаходяться на перетині безлічі традицій. Я буду говорити про європейські, тому що вважаю, що російська культура, як і її парки, належить до європейської традиції. Чи є сенс починати історію парку з Едемського саду, але ж зрозуміло, що алегорія райського саду з самого початку є головною темою в будь-якому парку. Райський сад – це як би перевернута ідея панування людини над природою: Бог, який є ні чим іншим, як граничним виразом людського розуму, створює Всесвіт і поміщає людину в ідеальне місце, де їй пропонується дати назви усьому сущому. Так ми бачимо, що в європейській культурі сад – це модель світобудови, центром якої є людина, сад – це символ підлеглої природи. 

Парк для сучасної людини – практично єдиний прийнятний досвід керованої природи

Може, читач помічав, що існує градація «природності». Іншими словами, одне явище може сприйматися як більш-менш природне залежно від контексту, але при цьому всі вони розташовуються на деякій шкалі «природності». Так, наприклад, міський парк видається чимось природним коли ми приходимо в нього з галасливого міста: в ньому є всякі рослини, комахи, іноді до одягу може прилипнути павутина. Я навіть зустрічав лосів в «Сокольниках». Але якщо з парку ми потрапляємо в підмосковний ліс – для нас це стає маленьким подвигом: намети, багаття, багатоніжки. При всій іграшковості і звичності, заміська природа вже здається нам занадто природною і недостатньо комфортною. Не варто й говорити, наприклад, про тайгу – це вже занадто, туди нам не хочеться, подорож в некеровану середу нині здається екстремальним спортом. Всі ці приклади розташовані на одному промені, і мають відношення до досвіду «природного», але досвід цей виявляється нерівноцінним. Таким чином, ми отримуємо відповідь на питання про необхідність міського парку: для сучасної людини це майже що єдиний прийнятний досвід керованої природи.

Однак так було не завжди. Можна сказати, що потреба людини в природі виникає тільки тоді коли вона насичується урбанізмом, тобто ідея природи, є всього лише побічним явищем процесу урбанізації. Наприклад складно уявити пастуха або селянина який жадав би «долучитися до природи». Більш того, для людини яка не провела чітку грань між культурою і природою цих категорій взагалі не може бути, вони можуть існувати тільки як протилежність один одному. Отже сад – це потреба людини цивілізованої і урбанізованої. Як філософія з'являється в античності разом з феноменом дозвілля, так сад з'являється на зорі міської цивілізації разом з самим феноменом міста.

Опустимо домашні і монастирські сади Середньовіччя і звернемося відразу до аристократичних садів Нового часу, які в силу ряду обставин стали тим, що ми зараз називаємо парками. Почати варто з того, що в процесі виробничої діяльності були вирубані практично всі європейські ліси. Десь ці процеси відбувалися швидше, а десь повільніше. Наприклад в Англії до XVIII століття в силу бурхливого розвитку мануфактурної промисловості практично не залишилося лісів. У Франції їх залишалося більше, а в Німеччині і Російській Імперії ще більше, це пов'язано з технологічним відставанням. Однак це не змінює того факту, що в Європі, де до цього лісовий простір був домінантою, тепер залишилися здебільшого лише міста, оточені безлісими пустками. До цього часу європейські лісові масиви, що залишилися, вже були поділені між феодальними лордами.

Дальні предки сучасних міських парків – обгороджені парканом сади-ліси, призначені для полювання

Ті ліси, що не служили цілям видобутку деревини, використовувалися як мисливські угіддя, і щоб захистити їх від доступу браконьєрів (тобто від всіх, крім «власників»), їх почали огороджувати стінами. Таким чином з'являються далекі предки сучасних міських парків – обгороджені парканом сади-ліси – Gärten (нім.) З прорубаними в них просіками і звіринцями для розведення дичини. Забава полягала в тому, що в момент полювання, звірів випускали, і дворяни, що курсують по просіках, могли по ним стріляти. З різними варіаціями це відноситься до багатьох лісових парків, в тому числі до московських Сокольників, Ізмайловському парку.

Як частина того ж процесу сади розбивалися прямо на пустирях – тих, які колись вже були очищені від лісу, а тепер знову засаджувалися їм, але на цей раз в декоративних цілях. Далі все зрозуміло – італійські аристократи наслідують античним, французькі – італійським, з'являються регулярні сади з класичним набором прийомів та елементів, симетрією і геометричністю. Це не дуже цікаво, набагато цікавіше для нас англійські або пейзажні парки, що виникли на противагу бароковим регулярним паркам.
 
Пейзажний парк, який виник на стику XVIII і XIX століть і актуалізований як пам'ятник самої природи, у епоху романтизму став не тільки формальним зразком для парків майбутнього, але і середовищем, в якому зародилася ідея автономності природи і її «національного значення». Такі речі завжди здаються забавними, але романтична туга за вигаданим минулим і по «недоторканій» природі, що зародилася в межах міської культури (більше ніде вона зародитися і не могла), знайшла своє вираження в національній ідеї захисту первозданних лісів в Німеччині. Не важливо, що при цьому під первозданними лісами розумілися світліші, зріджені постійним випасом худоби ліси, що складаються з дубів, що стоять на великій відстані. Важливо, що на грунті цього першого руху, який зародився в середовищі поетів, які ідеалізують німецьку природу, виросли всі ті цінності «природності» і всі ті почуття, які прийнято відчувати при наявності відповідного природного подразника.

Парк має значення тільки в контрасті з містом, і навпаки – місто набуває своє значення саме на тлі парку

Функцію цього «потрібного природного подразника» зараз грають міські парки. Здається, є тумблер, що перемикає в сучасній міській людині режими: від звичайного побутового до піднесеного романтично-природного. Звичайно ж утримання міських парків змінюється. Академік Дмитро Лихачов помічав, що сучасна людина не здатна прочитати парк так, як це робилося раніше. Це взагалі властиво адептам сучасних медіа – ми не прочитуємо класичне мистецтво, а садово-паркове мистецтво відноситься саме до цього розряду. Наскільки може бути незрозумілий зараз барельєф портика античного храму або навіть будівлі епохи класицизму, настільки незрозумілий середньому городянину сенс міського парку як архітектурного твору. І це ще раз доводить, що сучасне значення парків у міському житті не обмежується старими естетичними схемами, а вбудовується в більшу бінарну опозицію місто-природа, де обидва полюси, володіючи певною автономією, додають один одному значимості. Парк, при всій удаваній природності, має значення тільки в контрасті з містом, і, як це не парадоксально, навпаки – місто набуває своє значення саме на тлі парку (ідеальний приклад – Центральний парк в Нью-Йорку).

Можна сказати, що поділ, надання альтернативи, є єдиною критично важливою функцією міського парку. В іншому ми бачимо, що його форма може змінюватися. Так, зараз парки в Москві стають чимось на зразок торгового центру або розважального комплексу в природних декораціях. Сюди можна додати функції музею і будинку культури, однак тренд звернений в сторону споживача – в консюмерістському сенсі цього слова – у наявності. Всі форми, поки вони надають зелену альтернативу бетонному лісі, будуть виконувати необхідні функції. Варто тільки пам'ятати, що місто не може жити без своїх парків: недавні спроби турецької влади забудувати Taksim Gezi Park привели до хвилювань, відгомони яких чутні і зараз. В цьому є чудовий символізм – простір зелених насаджень, включений в структуру міста, виявляється необхідним для психологічного виживання мешканців цього міста.