Топіарні сади

Пейзажний парк – це злегка підправлена природа. Регулярний – штучне творіння. У дендропарку живуть дерева, в саду – чагарники та квіти. До цих назв ми вже звикли. А що таке топіарний сад?

Англійське слово "topiary" сходить до латинського "topiarius" – садівник, а воно, у свою чергу, утворене від "topia" – декоративне садівництво. У класичному розумінні топіарне мистецтво – це геометричні, фантастичні або природні форми, вистрижені з чагарнику або дерева з дрібним листям, за шаблоном або на око. Простіше кажучи – живі статуї.

Топіарні сади – один з найдавніших видів мистецтва. Майстерність фігурної стрижки дерев та чагарників прийшло в Європу зі Східного Середземномор'я та Азії. До кінця I століття н.е. топіарні форми стали звичайною прикрасою садів заможних римлян.

Після падіння Римської імперії й помітного "здичавіння вдач" естетика повсякденного побуту та декоративно-прикладні мистецтва прийшли в занепад, досягнення античної цивілізації призабули. Тільки в монастирях - культурних заповідниках тієї епохи – мистецтво орнаментального садівництва не зникло.

Ренесанс відродив топіарне мистецтво. Багато чого, створене майстрами італійського Ренесансу, існує й досі: сади вілли Ланте в Байе, парк замку Бальдіно в Павії, вілла Гарцоні в Тоскані.

Був момент, коли мистецтво художньої стрижки дерев й чагарників підкорило всю Європу. Але мода змінюється, особливо якщо у неї є впливові противники. Опозицію декоративному стилю склали поети та філософи, які виступали за "ненасильство над деревами й чагарниками". Декоративність поступилася місцем природності, багато відомих регулярних садів було перетворено на пейзажні.

З кінця XVIII століття в Європі та країнах європейської культури поперемінно спалахує мода то на пейзажний, то на регулярний стиль. Встановлюється уявлення: регулярний стиль – це континент (тобто Франція та Італія), пейзажний - стара добра Англія. Але не все було так просто. Зрештою, найвідоміші топіарні сади світу з'явилися зовсім не у Франції, а в США (сад Ледью в Меріленді, сади Лонгвуд в Пенсільванії), Англії (Левенс Холл, Грейт Дікстер) та Шотландії (Друммонд-парк).

Види та форми

Зрозуміло, і техніка топіарного мистецтва не стояла на місці.

У вікторіанську епоху англійці винайшли так званий "новий топіарі". Рослину висаджували в металевий каркас, усередині якого вона знаходила потрібну форму й досягала зрілого розміру, майстрові залишалося його тільки "підігнати". Однак сучасні майстри резонно заперечують проти цього методу. Рослини часто вростають в каркас й сплітаються з ним так, що розділити їх без втрати форми не можна.

Сучасні модифікації топіарних конструкцій прийнято об'єднувати терміном "грін арт". Одна з них – вуличні конструкції, тобто металеві скульптурно-каркасні форми, пошарово завантажені мохом, землею та наповнювачем з пінопласту; в них висаджують рослини – переважно стелючі або килимові однорічники, багаторічники, ліани. Такі конструкції живуть до перших заморозків.

Настільні конструкції – зменшені копії вуличних.

Різдвяна скульптура – металевий каркас, декорований гілками хвойної рослини та прикрашений ялинковими іграшками й ліхтариками.

Іноді в композиціях "грін арт" використовують й зрізані квіти, але це вже скоріше з області кімнатного садівництва та флористики.

Підготовка

Топіарні форми вимагають від садівника терпіння й значного часу. За 2-3 роки створити стійку форму не можна, рослина не витримає навантаження.

Для створення топіарних форм підбирають рослини:

1. з дрібним листям,
2. повільно зростаючі,
3. здатні утворювати замінні пагони протягом усього життя,
4. з великим числом сплячих бруньок на стовбурі.

У країнах з м'яким кліматом основні породи дерев та чагарників для топіарі – самшит, тис, лавр благородний. В нашій країні асортимент дещо інший: кизильник блискучий (іноді його називають північним самшитом), барбарис, глід, в'яз дрібнолистний, верба, ялина звичайна, ялина колюча, туя західна.

Потім слід вибрати хороший інструмент. Доведеться змиритися з тим, що коштує він дорого. Найкраще обзавестися секатором, шпалерними ножицями, садовою пилкою та гілкорізом швейцарським, шведського або японського виробництва. І, само собою зрозуміло, ручне мистецтво не визнає продуктивних, але грубих інструментів начебто мотоножиць – опрацьовані форми з дрібними деталями з-під них не вийдуть.

Нарешті, потрібно продумати ідею живої скульптури, її сюжет, загальну композицію і фон. Варіанти тут незлічимі: вічнозелена колона, спіраль, піраміда з чіткими гранями, різнобарвні кулі з ряболистних чагарників, вензель, фігурна огорожа, букет у вазі ... Та все, що завгодно! Головне – щоб художник був досить вправний й ставив перед собою реальні завдання.

Техніка

Рослини починають стригти у віці більше п'яти років, коли коренева маса стає досить сильною, щоб витримувати шок від стрижки. Якщо рослина тільки що пересаджена на нове місце, доведеться почекати ще рік, поки вона вкорениться. Золоте правило – не зістригати за один раз більше третини від маси рослини: навіть здоровий та сильний екземпляр може не витримати надмірного "кровопускання" і почне марніти.

Рослини, ослаблені стрижкою, при правильному догляді чудово перезимують. Правильно доглядати – це значить стригти згідно властивостям рослини й задуму (не надто часто, але й не рідко – наприклад, самшит виносить дві стрижки в рік), не стригти під зиму, підгодовувати, поливати, робити санітарну обрізку.

Не все так просто

Проблема топіарного мистецтва для нашої країни актуальна, але дуже складна – і через асортимент, і через кліматичні умови. Закуплені за кордоном й висаджені в грунт топіарні скульптури не можуть у нас перезимувати, тобто виявляються одноразовими. Щоб зберегти їх, потрібно створити відповідні умови для зимівлі – вирощувати в контейнерах і на зиму переміщати у світле прохолодне приміщення з температурою близько 5 °С.

Не варто захоплюватися й складними фігурами. Забавні "качечки", "зайці" та інші хитромудрі форми – суть іграшки, утримати рослини в цьому образі під силу тільки професіоналові. А ось створення простих геометричних форм – це для наших умов в самий раз.

У старовинних вітчизняних садах, парках й садибах можна побачити нечисленні, але примітні зразки топіарних форм. Якщо рослина живе в хороших умовах, якщо свого часу їй правильно сформували крону й акуратно, за правилами, стригли, то, навіть досягнувши неабиякого віку в кілька десятиліть (а то і в сотню років), доросла рослина «за інерцією» продовжує утримувати ознаки топіарної обробки. Заради одного цього – тобто заради вічності в масштабі людського життя – варто спробувати свої сили в мистецтві живої скульптури.